Головна
Реєстрація
Вхід
П`ятниця
24.11.2017
21:08
Вітаю Вас Гість | RSS

Конотопська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 9
Конотопської міської ради Сумської області

Меню сайту

Хмарні сервіси

Актуальні відео

Відвідування сайту

Точний час

Корисні сайти
urok-ua.com

Пам'ятні дати
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Хмаринка тегів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 160

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

  
Головна » 2012 » Червень » 18 » Цікаво знати
17:30
Цікаво знати

       Цікавинки для школярів 

Альбом. У нашій мові цим словом називають книжку або зошит, які призначені для малювання, зберігання марок, фото­графій, репродукцій картин тощо. У перекладі з латинської мови воно означає «білий». На столах з побіленою поверхнею стародавні римляни писали різні повідомлення. Стояли ці білі столи на великих площах, де було особливо багатолюдно. Така свого роду дошка оголошень називалася «альбум».

В Англії в середні віки слово album означало журнал або список і ця назва була пов’язана з білим кольором сторінок. Тепер слово «альбом» не завжди асоціюється з білим папе­ром, адже сторінки в ньому не обов’язково білі: вони можуть мати будь-який інший колір.

Атлас. Один із давньогрецьких міфів розповідає про велет­ня Атласа, який нібито стоїть на краю Землі і тримає на своїх плечах небо. Одного разу до нього прийшов Геракл і попросив принести йому яблука із садів Гесперид. Згідно з міфологією, ці яблука мали чудодійну силу: вони повертали людині молодість. Тому і наказав цар Еврісфей, якому служив Геракл, дістати йо­му три золоті яблука. Атлас погодився, але попросив Геракла потримати замість нього небесне склепіння. Велетень приніс Гераклу яблука, однак був намірений віднести їх царю власноруч. Дуже вже йому не хотілося тримати на плечах той величезний тягар. Геракл зрозумів намір Атласа і сказав, що хоче зробити собі подушку на плече, аби зручніше було тримати небо. Атлас змушений був знову взяти на свої плечі небо, а Геракл поніс яб­лука до царя. Так від міфічного Атласа отримав своє ім’я атлас — збірник географічних, історичних та інших карт. Перший атлас Землі склав німецький географ Гергард Меркатор майже 400 років тому. Він назвав його «Атлас, або Роз­думи про будову світу». Над цією книжкою талановитий геог­раф працював півстоліття. На її обкладинці був зображений міфічний Атлас, який тримав на своїх плечах небо.

Гардероб — слово французького походження, що в пере­кладі означає «сховище» для одягу — спеціальне приміщення, обладнане вішалками.

Глобус (латинське globus — «куля») — це модель Землі, яка відтворює земну поверхню. Перші відомості про цей предмет трапляються у творах письменників Стародавньої Греції. Зга­дується прізвище Кратеса, який виготовив глобус понад 2 ти­сячі років тому. Однак ніяких зображень його не збереглося. Перший глобус, який дійшов до нас (так зване «Земне яблуко»), виготовив німецький географ Мартин Бехайм (1492). На ньому не зображена Америка. Річ у тім, що на той час вона ще прос­то не була відкрита. Колись давно мореплавці брали глобус із собою у далеке пла­вання. Глобуси-«моряки» всього надивилися на своєму довгому шляху. Були і так звані глобуси-«чепурухи». їхнє життя про­ходило у розкішних королівських палацах, часто прикрашали їх золотом-сріблом. На даний час теж існує чимало видів глобусів: одні з них зображують країни світу, інші — гори, долини, тобто форми земної поверхні (тому і самі вони мають нерівну поверхню, оскільки підвищення на них випуклі); виготовлено глобуси Місяця, Марса та інших планет.

Гумка. У давнину гумку виробляли з соку гевеї. Сьогодні з цією метою використовують штучний каучук, який одержу­ють з нафти або ошурок. Щоби гумка добре здирала верхній шар паперу, в гуму додають скляну пудру.

Диктант — це слово колись означало «говорити для запи­сування», потім — «розпоряджатися», «нагадувати». Від нього пішли слова «диктат», «диктатор».

Зошит. У сиву давнину (коли не було ще паперу) роль зо­шитів виконували зшиті міленькі коритця, залиті воском. Пи­сали на них паличками. У жарку погоду такий «зошит» міг роз­танути. Щодо походження самої назви, то стверджують, що її зошит отримав від слова «зошитий» (так тоді вимовляли слово «зшитий»), тобто це аркуші паперу, зшиті між собою.

Канікули — слово запозичене з латинської мови. Канікулою старо­давні римляни називали Сіріус — найяскравішу зірку в сузір’ї Пса. Люди помітили, що з’являється вона на небі у період з 22 липня по 23 серпня. Саме в цей час у Римі починалася найбіль­ша спека («собачі дні»), тому римський сенат робив перерву у своїх засіданнях. Пізніше почали робити перерву в заняттях і навчальні заклади. Спочатку слово «канікули» стосувалося тільки літнього відпочинку, а згодом воно почало означати будь-яку перерву в навчанні учнів і студентів, хоча зірка Канікула з’являється на небі тільки в кінці липня.

Клас — походить від латинського сlassis, що означає «роз­ряд», «група». Воно, у свою чергу, пов’язане з латинським діє­словом саlо — «оголошую», «скликаю». Вийшовши з ла­тинської мови, це слово продовжило життя в інших мовах і роз­ширило своє значення. У нашій мові слово «клас» має такі значення: група учнів одного року навчання; приміщення для занять у школі; предмет викладання під керівництвом фахівця (клас баяна); певна соціальна група (робітничий клас) тощо.

Книга — скандинавське кенніт — знак, тобто та, що над­рукована за допомогою особливих знаків — букв.

Коридор. Дане слово походить від латинського «куррере», що означає «бігати». Цікаво, чи відоме істинне значення цьо­го слова учителям? Чого ж тоді вони так часто повторюють од­ну і ту ж фразу: «Не бігайте по коридору»? Виявляється, що іспанська корида (бій биків) — родич сло­ва «коридор».

Крейда — це глина, яка отримала свою назву від острова Кріт, де вперше почали її видобувати («крета» — тобто «кріт­ська, з Кріту»). Коли німці згодом почали ввозити цей будівельний матеріал до себе в країну, вони трохи змінили наз­ву — «крайде». У такому звуковому оформленні це слово прийшло до нас.

Лінійка. Вік цього креслярського інструмента — понад два століття, хоча вигляд його колись був дещо іншим. Під час роз­копок Помпеї археологи знайшли акуратно обстругані дошки, якими користувалися архітектори, виконуючи креслярські ро­боти. В епоху середньовіччя з цією метою використовували тонкі свинцеві пластинки, за допомогою яких креслили лінії на пергаменті. У деяких країнах Європи в давнину для цього застосовували залізні прути, які називалися «щипальцями».

Олівець. Відомо, що олівцем користувалися ще стародавні греки й римляни. Тільки вигляд у нього був дуже примітивний: просто паличка, загострена з одного кінця і сплюснута з друго­го. Гострим кінцем видряпували літери на дощечках, вкритих шаром воску, а тупий призначався для того, щоб затирати не­потрібні записи. Такий спосіб написання мав перевагу, оскіль­ки у той час, коли ще не було гумки, писати і згладжувати на­писане тупим кінцем можна було безліч разів. Крім того, у давнину люди користувалися олов’яними кру­жечками. Паперу на той час ще не було, тому писали на перга­менті. Оскільки матеріал цей дорого коштував, писати на ньо­му було справою відповідальною. Щоб рядочки виходили рівні, попередньо олов’яними кружечками проводили лінії. Згодом з’явилися олов’яні олівці. Це були загострені палич­ки з олова у дерев’яній оправі. Пізніше олов’яні олівці замінили графітними. Вперше такі олівці почали виготовляти в Англії у XVI столітті, де було відкрито запаси графіту. Графіт був дуже подібний до олова: мав такий же сірий колір, метале­вий блиск, так само залишав на папері після себе слід. Незва­жаючи на те що з часом олівець удосконалювався, первісна назва його збереглася.

Оцінка. Немає, мабуть, такого школяра, який радів би, по­бачивши у своєму щоденнику довгошию двійку чи гостроносу одиницю. А для учнів Чехії і Словаччини одиниця — це найк­раща оцінка. У Китаї поряд із оцінками «п’ять» або «три» учень може отримати «сто» (відмінно) чи «п’ятдесят» (неза­довільно). Американські вчителі користуються кількома систе­мами оцінювання: стобальною, відсотковою, алфавітною (в ал­фавітній системі «а» означає відмінну оцінку, «с» — задовіль­ну). А в Німеччині за відмінну відповідь виставляють одиницю (п’ятірку тут вважають найгіршою оцінкою). У деяких країнах, між іншим, виставляють і «шістки». Система оцінювання там така: 12 — «відмінно»; 11, 10 — «доб­ре»; 8, 9 — «задовільно»; «шістка» і нижче — дуже погано.

Папір вперше почали виготовляти на Сході з кори шовко­виці. Пізніше європейські вчені запропонували свою технологію виготовлення паперу — зі старого ганчір’я. З нього варили клейку масу, потім за допомогою преса відтискали воду, а з от­риманої речовини робили папір. Однак такий спосіб виробницт­ва обходився надто дорого. Відносно дешевою сировиною для виготовлення паперу виявилася деревина.

Парта. Це слово примандрувало до нас із Франції. У фран­цузькій мові «а пар» означає «окремо», «окреме сидіння». Так називали сидіння для одного чи двох учнів на відміну від дов­гих лав, якими користувалися у школах до того, як почали ви­готовляти парти.

Пенал. Це слово бере свій початок від слова «перо» (у дав­нину в пенал складали гусячі пера, якими писали). Для порівняння: латинською мовою «перо» — це «пенна», а «пен­на» і «пенал» — дуже подібні слова. Хоча з часом призначення пенала істотно змінилося, його назва збереглася.

Портфель — це назва сумки із застібкою, в якій носять книжки, зошити, олівці тощо. А прийшло до нас це слово з французької мови («порте» означає «носити», «фель» — «ар­куш»), тобто портфель — це те, в чому носять аркуші паперу. «Родичами» даного слова є «портмоне» (те, в чому носять гроші), «портсигар» (те, в чому зберігають сигарети).

Ручка. Першу в світі авторучку винайшли стародавні єгип­тяни. У мідний стержень вони вставляли очеретинку, наповне­ну темною рідиною, схожою на сучасне чорнило. Рідина стіка­ла волокнами очеретинки до її загостреного кінчика, який за­лишав слід на папері. Згодом про таку ручку забули, бо з 635 року для письма почали застосовувати пташині пера. Якось англійці підрахували, що у XVIII столітті в їхній країні щорічно на ці потреби витрачали від 20 до ЗО мільйонів гусячих пір’їн. Один бірмінгемський винахідник сконструював сталеве пе­ро. Таке перо знайшло широке застосування, однак кількість ляпок на важливих документах різко зросла. Винахідником авторучки з пером був Ф. Фолш (1809). Вона мала просту конструкцію: це була дерев’яна циліндрична чор­нильниця з рухомим поршнем, який, однак, рухався туго, тому іноді міг витиснути раптово все чорнило на листок паперу. Удосконалив ручку Фолша американський страховий агент Л. Вотерман. У результаті цього поршень почав рухатися плав­но. Вотерман з’єднав чорнильницю з пером тонкою трубочкою з нарізами, завдяки чому з ручки витікала необхідна кількість чорнила, що запобігало утворенню ляпок. У повсякденному житті ми часто користуємося кульковою ручкою. Який же принцип її дії? Виявляється, пише ручка – ма­ленькою кулькою, яка розташована на кінчику стержня і вико­нує функцію пера. Кулька, повертаючись, поступово вмочується в пасту, що є у стержні, і залишає слід на папері, тобто пише.

Стадіон. Це слово грецького походження. У давнину греки користувалися такою мірою довжини (стадіон). Дорівнювала во­на 600 грецьким футам, а по-нашому це 125 кроків (приблизно стільки людина проходить за 2 хвилини). Є припущення істо­риків, що саме таку довжину мала площа в давній Олімпії, на якій проводилися змагання з бігу.

Урок — спільнослов’янське слово, утворене від «ректи», тобто говорити. У давнину воно означало завдання на певний час. Вислів «давати уроки» трактували як «давати якусь робо­ту». Згодом слово стало багатозначним. Сьогодні воно означає і проміжок часу, відведений для заняття з окремого предмета (урок як форма організації навчання), і домашнє завдання (го- тувати уроки), і подію (як правило, прикру), з якої людина му- сить зробити для себе певний висновок.

Фарби. Найпершою фарбою була глина, яка, до речі, є різ­них кольорів — білого, жовтого, червоного тощо. Стародавні ху­дожники найчастіше використовували вохру — жовту, коричне­ву, червонувату фарби, які зустрічаються у вигляді глини. Щоб отримати чорний колір, брали сажу; з кори барбарису і вільхи, молочаю та шовковиці одержували жовту фарбу; з відвару ци­булиння, кори дуба, листя хни одержували коричневу. Окремі ягоди використовували для отримання червоного кольору. Діти у школі користуються в основному акварельними фарба­ми. Латинське слово аqua («аква») — «вода», тобто акварель — це клейові фарби, в які під час малювання додають багато води, а малюнки (і картини), виконані цією фарбою, називаються аква­релями. Художник, який пише аквареллю, — аквареліст.

Друга водяна фарба — гуаш. Це слово прийшло до нас із французької мови (французькою gouache, від італійського guazzo — водяна фарба). Гуаш — це, по-перше, непрозора, густа во­дяна фарба, різновид акварелі; по-друге, малюнок, виконаний такими фарбами. Гуашшю малюють на папері, полотні і навіть на шовку.

Циркуль. Виявляється, що цирк і циркуль — слова-родичі. їхній вік обчислюється двома тисячами років. У перекладі з ла­тинської мови слово «циркуль» означає «коло». Звідси і цирк зі своєю круглою ареною, і циркуль — прилад для креслення кола. Найстаріший залізний циркуль знайшли під час розкопок у Франції. Вважають, що він пролежав у землі понад дві тисячі років. Ще один сталевий циркуль було знайдено під час розко­пок у Новгороді. Його призначення було дещо іншим: колись у давнину славилися візерунки із дрібних кружечків, тому цей прилад використовувався для створення такого малюнка. Циркуль належить до найстаріших креслярських інстру­ментів на землі (як і лінійка). Тому й не дивно, що в Грузії на одному зі старовинних храмів зображена рука архітектора, а занею — циркуль.

Школа. Перші школи виникли ще до нашої ери в країнах Стародавнього Сходу (Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Індії). На тери­торії Європи вперше школи були створені у Греції в VII-VI сто­літті до нашої ери. Це були заняття у вільний час, які й нази­вали школою («школа» — від грецького «схоле», що означає «дозвілля»). Школи були різні. У кожній з них вивчали певні предмети. Спочатку хлопчики ходили до школи, в якій їх учили читати, писати, лічити. З цієї школи вони переходили до іншої, де їх навчали співів, музики, поезії. Завершувалося навчання в школі, яка готувала майбутніх воїнів. У Київській Русі перші школи з’явилися тисячу років тому. Сучасне слово «школа» має кілька значень: навчальний зак­лад, у якому здійснюється загальна освіта; приміщення, де міститься такий навчальний заклад; послідовники, учні когось; напрям у науці тощо.


(З інтернету)



Переглядів: 1204 | Додав: ULASKA | Теги: інформація, цікавинки | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Блог Холодьон Ю.В.

Блог Алєксєєвої Ю.

Відео

Підручники

25 років

ЗНО-2017

Ювілей школи

Благодійні внески

Портфоліо вчителів

Твоя безпека

Державний стандарт

Погода в Конотопі

Календар
«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Пошук

Архів записів

Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites

  • Copyright MyCorp © 2017